Казка про Лисицю та мудру Царицю - Ведмедицю

 

Частина 1. Дорога лисиці до Києва

 

Бродила по білому світу

Одна хитруга та шахрайка лисиця.

Мріяла про царство, про трон

І про свій власний закон.

От пішла вона із дому

За безмежную діброву,

Увійшла у чорний ліс

І терпець їй уже тріс.

Заморилася лисиця,

Сіла на зеленую травицю,

Закричала та лисиця

І упала, як копиця.

Полежала ще хвилинку,

Потім встала та струга

Та пішла вже без зупинку

Й заспівала гордо дуже:

- Я лисиця, я сестриця

  Києва нова цариця!

В той же час, у ту хвилину

Пролетів хтось без зупину.

Може то була ракета?

Може чарівна комета?

А лисиця вже і впала

І так жалібно волала:

- Не чіпай мене! Благаю!

  Я тебе попрославляю.

Сіла на гілля ворона.

Чорна, темна та й здорова.

Здивувалась чорна галка

Та сміялась без перестанку.

- Ха! А я і не злякалась!

  Після слів лиса піднялась.

- Ти, лисичко, не барись себе вихваляти,

  Ти послухай, хочу я тобі щось сказати.

  Чула я, що ти мрієш царицею стати.

  От до Києва тобі треба завітати.

- Де тут Київ? Я не бачу!

  Показать мені не важко?

- Ти ,лисице ,йди тут прямо,

  Потім стежечка на право,

  Далі поверни на ліво

  І за пагорбом красивим

  Там і куполи видніють,

  Там і трави зеленіють.

  Ти ,лисице, так іди

  Дійдеш скоро до мети.

- Добре, добре. Зрозуміла!

  І ворона відлетіла.

А лисиця обернулась і від злості спалахнула.

Покричала, побурчала  на кінець вона зітхнула.

- Хочуть всі мене дурити,

  Хочуть голодом зморити,
  Хочуть завести далеко,

  Щоб не бачила лелеки,

  Щоб не бачила стеблинки,
  Щоб не бачила травинки

  І не знала як там в світі,

  Аби здохла в спеку вліті.

А лисиця не дурна,
Всі діла прокручує сама,

Клепки в голові не бракне,

Нікого не слухає тільки агакне.

- Ой, вороночко, вороно!

  Хоча ти така здорова,

  Брешеш ти зовсім погано!

  Це я зрозуміла гарно.

  Зроблю все по-своєму,

  Точно знаю я дорогу.

  Воронам вірити неможна,

  Бо в них голова порожня.

От пішла лисиця в гай

І потрапила неначе в рай.

Скільки там росло плодів

Незліченних сортів.

А лисиця на місці не сиділа.

Як пробіглась там стільки наїла.

В той час надійшов власник тих садів.

Кіт на ймення Кіт Котович Котків.

- Що за щур у нас ужився?

Кіт Котович посварився.

Лиска вийшла ходою тихенькою.

- Це ваше? Я не знала! Клянуся ненькою!

А котики – мур котики

Довірливі животики.

Так і Кіт Котович довірився шахрайці.

- Раз так прощаю, але щоб не було й духу вранці.

- Ой добре Кіт Котович, мій любий пане.

  Додержу я слово своє обіцяне.

  Скажіть як до Києва, о вельможе великий,

  Дойду я скоро, чи жде мене путь далекий?

- А нашій лисичці кортить світ повидати.

  Я тобі лисице хочу щось сказати.

  Київ місто не для тебе, хитрунко.

  Там мешканці чесні все тримають на рахунку.

  Ну, що вже зробити з цікавою такою,
  Зайди у ліс, що зветься Глушиною далекою,
  Через ліс іди стежкою коренистою,
  Так і дойдеш до брами Київської злотистої.

Лиска подякувала та пішла,

В Глушину далеку забрела,

Йшла стежкою коренистою,
Дійшла до Київської брами злотистої.

 

 

Частина 2. Як лисиця найнялась на роботу до Свині.

 

- Ой! Яка тут панорама!

  Куполи та золоті ворота.

  Підказала б мені мама,

  Як знайти тут бегемота.

  Ой! Та не бегемота!

  Кого знайти забула я.

  Ну як це слово вилетіло з рота,

  Ну як у нього це ім`я?

  Піду я зараз, мабуть, в місто.

  Може, скажуть люди.

  Ось бачу хтось там місить тісто.

  Як щось підкаже, враз легше буде.

Пішла вона до пекаря

І тут вже думка, як стріла:

- Ну як я не докумекала?

  Так тут лисиць нема!

Сховалася за брамою,
Бо тут вже й вартові.

І дивиться за шпаркою,
А там сидять швеці.

Говорять ті розумники,

Ті вчені- мудруни:

- Заліз хтось в царські курники,

  Дійшли до нас чутки.

- Ой! Чув я, чув я вчора зранку,
  Що хтось там дерся й шкряботів.

  А знаю я ще змалку

  Карали грізно крадіїв.

Тут лисиця враз заметушилась.

Знає, що рідня затяті крадії.

Під деревом ганчіркою накрилась.

- Піду у наймети, може візьмуть добродії.

Пішла лисиця в місто попитати

Чи є робота легка для неї,
А заодно і рідних пошукати,
Хоч не бачила їх ще із лиски малої.

Іде, іде і тут Свиня звідки не взялася.

- Ти чуєш? Ти! В пошарпаному лахмітті.

І тут лисиця, як окропом облилася.

Не лякалась так ніколи у житті.

- Хто я? Чим я невільниця пані догодила,

  Чи я зробила вам погано щось не так?

  А я би пані вас молила

  Про роботу! Але не дасте мені ніяк.

  Я б винагороди в вас і не просила,
  Працювала б в вас за «молодець»,

  А як би мені ви сукеночку купили,
  То й «молодець» настав би вже кінець.

- Тебе до мене на роботу?

  Можливо, та не знаю я!

  Ну навіщо мені ці турботи,

  А чи прийме тебе радниця моя.

  Ну, хотіла я сказать тобі,

  Працюю в замку, при дворі,
  А якщо будеш добре працювати,

  Буду й винагороду я давати.

Сказала гордо та Свиня,

Лисицю пильно обдивилась,
А потім відійшла вже навмання

І так критично об`явила:

- Суцільна антисанітаpія!

  І, що ти хочеш цим сказати,
  Яка у тебе в житті мрія?

  Ти тільки можеш очиськами блимати!

Лисиця похнюплено пішла.

Не знала, як на світі жити.

До базару вона дійшла,

Під парканом сіла й стала обличчя сльозами мити.

І тут очима зирк,
Хвоста рудого бачить.

І це неначе цирк.

- Так я тут не одна така значить!

Лисиця щаслива,

Що родича знайшла.

І тут така щаслива

До нього підійшла:

- Доброго дня вам, родичу, дорогий!

Лисиця до незнайомця промовляла .

Та пошук цей був не легкий

І знайомство нове ураз втікало.

Бігла, бігла Лисиця замріяна,

Не знала куди так мчить,

Бігла, бігла Лисиця неміряно,

Зупинилась, задихалась й ледь вона може жить.

Не бачить куди біжить,

Уже мряка на очі спустила.

Запам`ятала несподівану мить,

Коли свиню собою накрила.

- А- я- яй, злодії на мене напали!

Притиснула Лисицю Свиня.

- Де ж мої охоронці спали?

  Це ж та жебрачка крива!

І плеще по устах Лисицю та пані,

А вона спить і спить.

Окунялась вже в палаці.

Зрозуміла, що нема чим обличчя накрить.

- То ти роботу тут хотіла?

  Приймаю. Згодна ти? Чи як?

А збоку руда куниця хвостом крутила.

- Ой-ой! Пані вже світиться маяк!

- І справді, вже темніє.

  Іди сюди, Куню, раднице моя.

  Наготуй кімнату для Лиси доки та не мліє!

  Вона ж тепер уже своя.

Пішла Лисиця коридором темним,

А в заді чапає Куниця.

- Ти манерам научена чемним?

Спитала Куниця в Лисиці.

Не відповіла Лисиця вслід,

Мовчала всю дорогу.

А який то був на душі мід,
Коли Куниця стала знервуватись на хитругу.

Знайшли вже ту палату,
Вложили Лисицю спати.

А вона так вередувала,

Що з ліжка свого ледь не впала.

Куниця хитро подивлялась.

- Не така вже вона й проста!

Лисиця тихенько промовляла

Та за землі підбирала хвоста.

 

 

Частина 3. Правда Куниці

 

Вже ранок настав давно,

Лисиця прокидатись не збиралась,
З посади взяла те, що їй дано,

А потім з лави підірвалась.

- Хто тут? Що тут?

Лисиця люто закричала,

Бо чує хто шкрябе тут кут.

Посиділа та в іншу кімнату помчала.

Двері відкрила поволі,
Стала сама зазирати туди.

- Та це ж злодій гуляє на волі!

Згадала лиса, що казали швеці.

Іде Лисиця по лабіринтах палацових.

- Та то почулось, здалося мені!

  Та це перші дні такі приимарливі!

Бурмотіла лисиця собі.

Прийшла вона у залу панни Свинки.

Вона її зустріла поглядом лихим.

- Ах! Ти, безпомічна тваринко!

Скрикнула вона голосом злим.

- Як ти могла красти мою птицю?

  А борошно та житечко моє?

  Ти подивися, Куню! Яку маємо отут дівицю.

  Краще б ти, лисице, берегла своє!

Лисиця широко відкрила очі,

Стояла наче кам`яна,

Думала чекатиме помочі

Та часу зовсім вже нема.

- Та, що ж я вам зробила?

  Та як я не вгодила?

Лисиця навколішках у Свині просила,
А Свиня на Лиску гордо так гляділа.

- Ти лиса украла,
  Не своє забрала!

  Чом не признаєшся,

  Що не така здаєшся!

Лисиця не розуміла ні слова.

- Та скажіть, за ради Бога!

  Що я вам зробила?

  Я б по-іншому вчинила!

Лисиця стояла й блимала очима,

Думала, що вже не пощастило.

- Ти вкрала нашу всю пташину!

І чує, хтось гримає дверима.

- Пані, та це не та лисиця!

Зайшла у залу якась руда Киця.

- Ти звідки знаєш? Що тобі відомо?

Скрикнула Свиня суворо.

А Киця тихо підійшла.

- Та знаю. Я ж в палаті Лиски прибирала,

   Вона ж, як дитинчатко спала.

   І чую щось шкрябе там та рипоче,

   Було так лячно, що зайти туди й досі я не хочу!

А я тій Киці посміхнулась,
Вона ж у відповідь мені моргнула.

А свиня ще й досі корчила гримаси.

- Я бачу ви такі хитренькі аси!

  Ну, що ж Лисице слухай-но сюди.

  Викрадача того до ранку ти знайди.

  А як не знайдеш, про роботу ти забудь,

  Тож згадуй ти додому рідний путь!

Вже тихо колискову співає вечір,

Й скоро ніч непомітно впаде на плечі.

Лисиця часу дарма не втрачала,

Біля дверей комори все сиділа й чатувала.

Вже всі в палаці панни і поснули,

Лисиця вже б щось проковтнула.

А тут хтось шпиг туди, шпиг сюди.

А Лиска вже злякалась, як завжди.

- Це я. Не бійся. Я прийшла із миром.

  Лисичко хочеш поласувати смачним сиром?

Дістала з кошичка поїсти Киця,
Підстрибувать й радіти стала Лисиця.

- Я вже така голодна й спрагла.

  Та чекає мене важка справа,

  Не маю часу я відпочивати.

Взяла лисиця сиру й стала знову чатувати.

- То я піду, бо ти вже не голодна.

  Ось тобі ще вода холодна.

Пішла темним коридором Киця.

Чує стукіт Лиса, аж розлилася водиця.

Відкрила Лиса двері високі,

Бачить бочки із зерном під стіною високі.

А за бочками хвіст рудий видніє.

- Це хтось запаси панни викрасти мріє!

Наскочила лисиця на викрадача,

Схопила його за хвоста.

- Злодій! Схопіть викрадача!

- Це ж Куня - радниця моя.

Свиня здивовано кричала,

А Куня в слід мені гарчала.

- Вона крадійка! Це вона украла!

Всі слуги гуртом закричали.

- Крадійку у темницю!

  А ти молодець, лисице!

  Сьогодні ж на підвищення підеш ти,

  Будеш вірною слугою у мене назавжди.

Ось так Лиска свою вірність показала

Та про мету свою у Києві пам`ятала.

Усім на зло робити вміла,

А Царицю-Ведмедицю з трону вигнати хотіла.

 

 

Частина 4. Невдача Лисиці

 

Розійшлась по всьому царстві слава про Лисицю

І цікаво стало володарці Києва Цариці-Ведмедиці.

Вирішила вона покликати її у палати,

Бо більше про неї хотілося знати.

Послала декілька ще слуг

Та шукаючи зробили не один круг.

Заглядали в кожну шпару,

Думаючи, за яку ще Божу кару.

Але нишпорки її знайшли

До базару вони дійшли.

Краму там було багато.

Це для всіх мов справжнє свято.

От лисиця походжає,

Пильно на все поглядає.

Дуже вже голодна була,

Хоч би хвостик проковтнула.

Дивиться висить рибина,

Смачна й пахнюча осетрина.

Для лисиці це – спокуса,

От і нагострила вона на неї вуса.

Вирішила лапою її поцупить,

Як чує її хтось по спині лупить.

- Що ти робиш ,Лиско, хитренька?

  Чи не вчила тебе ненька,

  Що чуже не гоже брати?

  Треба вдосталь свого мати.

- Та не брала! Поправляю.

  Та вже падала мовляю.

  Я ж хотіла добре діло зробити,

  Зайву копійчину заробити.

- Ти, Лисице, не хитруй

   До Цариці ти мандруй.

  Хоче тебе в всій красі побачить,

  Може й на нову посаду назначить.

По дорозі до вельможі думала захмарно,

Що до Цариці, вона зараз прийде вже не марно.

Мабуть посада буде висока,

От відлежу тоді собі боки.

Буду їсти курочки смачненькі,

Пити напої солоденькі.

Їсти рибку з миски золотої,

Носитиму шати, як у пані неземної.

Ой! Яке буде життя чудове!

Те не життя, а диво казкове!

Буду краща може й за царицю,

Я ж все таки не аби - яка лисиця.

Заходить Лиска в царський двір,
Та тут побачила, що все йде наперекір.

Зустріли її строго ще з порога,

Та й до посади виявилась слизькою дорога.

Цариця зустріла її прохолодно

І не подивились, що вона була голодна

Про крадіжку все розповіли слуги

Та й про життя її недолуге,

Тому що багато про неї питали

І геть усе про неї знали.

Яка вона була лінива,

При потребі – пустотлива,

Їсти не хотіла каші,

Мріяла про золоті чаші.

Царство Ведмедиці хотіла захопити

І при цьому нічого не робити.

Ведмедиця подивилася грізно:

- Виправлятися, Лисице, вже надто пізно.

  Геть іди, Лисице, звідси!

  Це не для тебе Київ місто!

І пішла вона додому дорогою коренистою,

Прийшла в рідне село стежкою кам`янистою.

Не стала вона пишною панною,

Не обсипали її небесною манною.

Прийшла до хати старенької

І вирішила, що треба починати з маленького…